Ратне

На цвинтарі біля села Прохід навіки упокоєні євреї Ратного. Восени 2014 року було споруджено пам’ятний меморіал.

IMG_5265

історія

Перша згадка про Ратне належить до XIII століття, а перші відомості про єврейських мешканців датуються 1516 роком. З середини XIV століття Ратне входило до складу Польщі, доки у 1795 році, внаслідок третього поділу Польщі, не перейшло у володіння Росії. Після Першої світової війни Ратне належало новій Польській республіці.

У період між світовими війнами єврейське населення зросло від 1550 мешканців до близько 1800. Наприкінці 1930-х років українці налічували 1000 осіб, в той час як поляки – близько 400.

Попри те, що центральну синагогу міста у 1915 році спалили російські солдати під час відступу, громада утримувала молитовні будинки п’яти різних хасидських напрямків та два доми навчання. Більшість ратнівських євреїв були дрібними підприємцями – крамарями, торгівцями та експортерами худоби та сільськогосподарських продуктів, або ж ремісниками, такими як шевці, кожум’яки і кравці. У 1920-х роках євреї посідали переважну більшість місць у міській раді, а також обіймали посаду заступника міського голови. У 1930-х роках виборчий закон було змінено на користь кандидатів-поляків. У результаті число євреїв у міській раді скоротилось наполовину, а пост заступника мера був залишений неєвреям.

На початку 1930-х років в Ратному почав розквітати сіонізм, оскільки місцеві філії різних сіоністських груп, які готували євреїв до еміграції в Палестину, залучали дедалі більше послідовників. Однак, незважаючи на зростання популярності сіонізму,  не у всіх євреїв він знаходив підтримку. В результаті між сіоністами і несіоністами часто виникала конфронтація. Серед місцевих сіоністів великою популярністю користувався робітничий рух, в той час як правоцентричні «Загальні сіоністи» і ортодоксальні «Мізрахі» мали значно меншу підтримку. На культурних заходах публіці пропонували музику та лекції.

Внаслідок німецько-радянської окупації на Польщу у вересні 1939 року Ратне відійшло до Радянського Союзу. Нова влада ввела обмеження на вільне віросповідання, заборонила сіоністський рух та експропріювала приватну власність та підприємства.

 

Голокост

Німецькі солдати перетнули Ратне в кінці червня 1941 року, але окупаційний режим встановився в містечку тільки на початку липня. У період між відступом радянських військ та прибуттям німецьких органів безпеки та управління місцеві мешканці вчинили погром.

Незабаром після прибуття німці розстріляли 27 євреїв та 30 радянських військовополонених. Діючи через українську поліцію, німці ввели низку антиєврейських заходів: євреї вимусили носити ідентифікаційну пов’язку на руці, а пізніше – жовту нашивку на одязі, дотримуватися комендантської години, здати предмети релігійного культу та виконувати примусові роботи. Євреям заборонили спілкуватись з українцями.

Вже в липні 1941 року євреїв почали переселяти з навколишніх місцин до Ратного, де наступної весни створили гетто.  Після нападу партизанів у червні 1942 року німці розстріляли тут понад 110 євреїв та декількох українців.

Винищення єврейської громади

У серпні німці набрали українських жителів села Прохід, щоб рити ями у піщаному кар’єрі неподалік. 26 серпня 1942 року гетто було ліквідоване підрозділом зовнішньої служби гестапо у Бресті з допомогою місцевої німецької жандармерії та української допоміжної поліції.

Хоча декілька сотень євреїв втекли до того, як їх доправили до Проходу, більшість з них було схоплено та розстріляно. Інші ховались у гетто. Кількість жертв цих масових розстрілів коливається між 1300 та 1500 євреїв – чоловіків, жінок та дітей.

Кілька десятків кваліфікованих робочих спочатку були залишені в живих, вони працювали в майстернях. Проте у лютому 1943 року їх також розстріляли.

Спроби порятунку

Євреї рідко коли знаходили підтримку в місцевого християнського населення. Селянин Михаїл Хабовець переховував на своєму господарстві близько десяти євреїв та допомагав євреям безпечно переправлятися до партизанських груп у лісі.

В інших випадках з великими потугами євреям вдавалось зв’язатись з партизанами в цій місцевості. Деяким дозволялось приєднатися до радянських партизанів під командуванням Василя «Комарова» Коржа. Одну єврейську родину були викрито близьким до Тараса Бульби-Боровця українським повстанським загоном, який надав цій сім’ї прихисток в обмін на працю. Сім’я втекла після того, як один офіцер попередив, що його загін їх вб’є, якщо радянські партизани наблизяться до позицій загону Бульби.

Лише декілька десятків євреїв з Ратного вижили у війні.

Пам’ятне місце

Упродовж десятиліть меморіалу в пам’ять євреїв, розстріляних поблизу Проходу, не існувало. З плином часу пагорби з місця масового розстрілу зникли через використання піску для будівництва, а сама місцевість заросла лісом.

У 1995 році мешканці Ізраїлю – вихідці з Ратного встановили пам’ятний камінь.

У 2014 році місце масового поховання перетворено на меморіальний комплекс за проектом українського архітектора зі Львова Тараса Савки. Архітектурні елементи охоплюють чотири масові поховання.

Сіро-блакитні призми, поверхні яких мають площу від 220 кв.м до понад 1000 кв.м, оберігають спокій замордованих тут людей. Грані цих призм у найвищому місці підносяться на метр у висоту, поступово зменшуючись разом з нахилом лісового ґрунту.

Доріжка, що переривається та перехрещується, несподівано губиться. Незважаючи на це, стежка прокладає взаємозв’язок з походженням тих, хто тут спочиває – іудаїзмом, який представлений в самому центрі меморіалу у вигляді зірки Давида, вбудованій у фундамент. Зірка Давида розміщена у підніжжя куба заввишки три метри, на якому вигравіювана менора. Збоку – місце для сидіння.

Внаслідок плюндрування та видобутку піску протягом десятків років після злочину, залишки людських тіл розпорошені на території поза межами позначених масових поховань.

У Проході відомі також інші масові поховання. Непозначені масові поховання євреїв  та ромів (циган) є також і в Ратному.

 

Як дістатися до місця

Аби дістатися меморіалу у Проході, їдьте через Ратне по шосе E 85/M 19, яке з’єднує Ковель з Брестом. Через 2 км поверніть праворуч (на схід) на асфальтовану дорогу, яка веде від села Старостине. Меморіал розташований зліва через кілька сотень метрів. Поруч невелика стоянка для автомобілів.

Додаткові історичні відомості можна отримати у партнера проекту:

Український центр вивчення історії Голокосту

вул. Кутузова 8, кім. 109,

Київ, 01011, Україна
тел/факс: (+38044) 285-90-30
E-mail: uhcenter@holocaust.kiev.ua

Вебсайт проекту українською: www.protecting-memory-ua.org